ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ НА ЗВЕНИГОРОДЩИНІ - Мои статьи - Каталог статей

Пожежі з давніх давен були одним із найтяжчих народних лих. Полум’я не тільки перетворювало на попіл окремі будинки та селища а й знищувало цілі міста: Рим- у 64 р.н.е., Лондон – у 1666-му році, Москву- у 64 р.н.е, Гамбург – у 1943р. Історія розвитку пожежної справи- це до певної міри, і відображення історії розвитку економіки, суспільних і виробничих відносин, соціального і культурного рівня населення. Не випадково, що одним з перших декретів Радянської влади був підписаний В.І.Леніним 17 квітня 1918 року „Про організацію державних заходів по боротьбі з вогнем. Здавна боротьба з вогнем вимагала певних організаційних заходів. В дореволюційній Росії пожежі були звичним стихійним лихом. Дерев’яні будинки вмістах, хати під солом’яними стріхами в селах – все це зводилось без відповідного нагляду, з легкозаймистих матеріалів, з порушенням протипожежних вимог. Розвиток капіталізму, промислове будівництво, збільшення міського населення вимагало створення відповідної професійної пожежної охорони, належним чином підготовленої та оснащеної. Проте створювалась вона не відразу. Ліквідацією пожеж спочатку займались військові гарнізони, солдати, і переважно, саме місцеве населення. Так, ще в 1689 році, одним з указів Петра І зобов’язав московських стрільців, сотських, старост і посадських людей гасити пожежі. Та необхідність вимагала наявності відповідно підготовлених людей, об’єднаних в спеціальні підрозділи – пожежні команди. Така пожежна команда виникла в Москві ще в першій чверті ХVІІІ століття на земському дворі. До її складу входили вільнонаймані люди. Окремі пожежні команди були організовані і на початку ХVІІІ століття. Та справжня пожежна команда, як сукупність підрозділів, що несли пожежну службу в місті, була створена в Петербурзі лише указом Олександра І від 24 червня 1803 року. З 31 травня 1804 року був виданий аналогічний указ і для пожежної охорони Москви. „Положение о пожаром составе пожарной охраны Петербурга и Москвы» направляється в губернії для організації пожежної охорони. З 1832 року воно було включено в „Свод законов” Російської імперії. Організовуються пожежні команди в губернських і повітових містах. Перша пожежна команда в Києві була створена в 1841 році в складі 25 осіб. Дальшими кроком посилення пожежної охорони було затвердження в 1853 році „Нормальной табели составу пожарной части в городах”. Всі міста були розділені на сім груп по числу жителів. Для міст перших двох груп передбачався штат 5 і 12 рядових пожежників, для інших – відповідно, 26, 39.51,63 і 77 осіб. Почали будувати і спеціальні приміщення для пожежних частин, так звані пожежні депо. 1873 року, в зв’язку з припиненням комплектування пожежних частин солдатами, широко створюються вільнонаймані команди., підпорядковані міському самоврядуванню і утримані на кошти міста. Такою була і Звенигородська пожежна команда. Хоч і має наше місто давню історію. Забудова його розвивалась досить повільно. Ще в середині ХІХ століття в Звенигородці було всього 600 будинків, з них лише 6 – цегляних. (За Л.Похилевичем. Див. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К. 1864. с.378) Ще на початку ХХ століття, в місті переважали невогнестійкі споруди: „В горорде числится домов 2219, из них каменных – 9, деревяных -2037. (Список населенных мест Киэвской губернии. К Издание Киевского губернского статического комитета, 1900 г., с. 589). З цього ж джерела довідуємось і про склад пожежної команди міста та про її матеріальну базу: „пожарная часть города находится в следующем состоянии: пожарных частей – 1, каланчей – 1. робочих – 12, лошадей – 12, труб - 3 , рукавов – 3, бочек – 8, лестниц - 3, Багров – 6, топоров – 6, багровых ходов – 1, ломов – 4, лопат железных – 10. Содержание пожарной части обходится в 3308 руб. 50 коп. В год”. (там же, с.590). Звенигородка, як повітове місто, мала в складі пожежної частини 12 осіб. Наприкінці минулого століття біля міської управи (колишнє приміщення райвідділу внутрішніх справ, по вул. Кримського, 35) будується пожежне депо на п’ять виїздів і каланча. Деякі відомості про пожежну охорону міста знаходимо у невеликій книжечці, автором якої був Ю.Кримський – батько академіка А.Ю.Кримського: „... обоза пожарного: 1 брандмейстер, 1 староста, 1 трубник, 15 пожарных служителей и 16 лошадей...” (Крымский Е. Киевской губернии город Звенигородка. – Звенигородка: Издание Звенигородской городской управы, 1914 год. с. 9). Як бачимо, склад пожежної команди лишався практично без змін. Низьким був рівень пожежної охорони і в селах Звенигородського повіту. Витрати на утримання пожежного інвентаря в окремих селах рідко перевищували кілька карбованців в рік і, вцілому по повіту (в межах теперішнього Звенигородського району), складали лише 218 карбованців, які надходили з бюджету сільських громад. В окремих селах – Козацьке, Будище, Пединівка, Тарасівна, Княжа, Майданівка, Гнилець, Моринці, Кирилівка, (сучасне Шевченкове) витрачалися на утримання обладнання дещо більші кошти – понад 10 карбованців щорічно. Технічне оснащення переважно з насосів, бочок, багрів. На озброєнні сільських пожежників було 30 насосів (їх мали навіть не в кожному селі), 109 бочок, 110 багрів, 76 відер, 8 сокир, 4 драбини, 4 лопатиі 4 вил. (відомості подано за „Списком населенных мест Киевской губернии». К., 1990 г.). Типовим штатним інвентарем був насос і дві-три бочки, кілька багрів. Помітно виділялись вищем рівнем технічного оснащення села Козацьке і Княжа, де було відповідно, по 4 і 3 насоси та 27 і 8 бочок. На їх утримання витрачалось до 30-15 карбованців. Таким був стан пожежної охорони на Звенигородщині до Великої Жовтневої соціалістичної революції З перших днів Радянська влада приділяє велику увагу розвитку пожежної справи на Україні. З 1923 року по 1928 рік число добровільних пожежних дружин в селах республіки збільшилось вдвічі і досягли в 1928 році понад 6500. Зросла і пожежна охорона міст. Якщо в 1923 році професійних пожежних команд було 96, добровільних –21 і мішаних-12, то в 1927 році число їх складало відповідно 114-48-28 (за Н.П.Требезовим. Пожежна тактика- Харків, 1930р.) Звенигородський район, який було утворено як адміністративно-територіальну одиницю 12 квітня 1923 року, знаходиться на Правобережжі, в центрі Черкащини у лісостеповій фізико-географічній зоні. Центр Звенигородського району – місто Звенигородка, розташоване по обидва боки річки Гнилий Тікич. В районі налічується 40 населених пунктів, у тому числі 1 місто і 39 сільських поселень Серед них – село Шевченкове- відомий туристичний осередок. Шевченкова земля – край розвитку мистецтва й розквіту талантів. Звенигородщина подарувала Україні ціле сузір’я видатних діячів культури і науки, вчених зі світовим ім’ям, виколисала чимало талановитих митців національної літератури, громадських діячів. Звенигородська пожежна охорона в 20-30 роках складалася з двох формувань –пожежної команди, в якій налічувалося 8-10 осіб та вільної пожежної дружини з 9 осіб. На початку 30-х років на озброєнні пожежної команди міста було 7 коней, лінійок- 3, бочок парокінних -1, бочок однокінних-3, пожежних насосів (помп)-3, багрів різних –10, кирок –9, ломів-2., стволів мідних-4, драбин розсувних-1, забірні і викидні рукава, сани, віз та інше( за актом передачі майна Звенигородської пожежної команди від 1 серпня 1930 року). Начальником пожежної команди і пожежним старостою Звенигородського району був С.А. Лячинський. До 1938 року пожежна команда розміщувалася в спеціально пристосованому приміщенні, яке знаходилось в спеціально пристосованому приміщенні, яке знаходилось на подвір’ї колишньої міської управи ( вулиця Леніна,35) і мало 5 виїздів. В 1938 році команда була переведена в заново побудоване двоповерхове пожежне депо на 4 виїзди, розраховані для коней. Висока каланча нового депо здійнялась над містом. Тут цілодобово чергували пожежники. Приміщення для особового складу знаходились на другому поверсі. По тривозі пожежники через спеціальні люки в підлозі швидко і спритно спускалися вниз по жердині. В цьому ж році Звенигородку було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. На той час місто було частково радіофіковано і електрифіковано, почалося прокладання міського водогону.(Історія міст і сіл Української РСР, Черкаська область, К.1972, с. 210) Тоді ж було ліквідовано вільну пожежну дружину і службу в пожежній команді почали вести вже тільки штатні працівники, кількість яких збільшилась до 24 осіб, а згодом і до 48. В цей період штатна чисельність: особового складу – 48 осіб, коней – 9, ручних пожежних насосів – 2шт, бочок однокінних - 5 шт, парокінних - 1 шт. В такому складі пожежна команда працювала до 1941 року. Підпорядкована вона була Управлінню пожежної охорони Управління внутрішніх справ Київської області, до складу якої тоді входив Звенигородський район. З початком Великої Вітчизняної війни частина особового складу пішла на фронт, а інша приховавши пожежне озброєння розійшлась. В період тимчасової окупації м.Звенигородки німецько-фашиськими завойовниками пожежна команда була знову організована на базі того озброєння, яке залишилось і було приховане від завойовників. Начальником команди був Мороз І.К. Суворим випробуванням для пожежників як і для всього радянського народу були роки Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу Батьківщина відзначила орденами і медалями 31 882 працівники пожежної охорони. Внесли свій вклад в перемогу над ворогом і пожежники Звенигородщини. В пожежних частинах міст Звенигородки і Ватутіного трудились учасники Великої Вітчизняної війни П.Г.Бабенко, П.І. Брусінцев, В.Ф. Ляшенко, М.О. Мартиненко, А.В. Русін, І.М. Рябоненко, В.М.Стрикаленко, М.О. Титаренко, М.П. Цьоменко, М.І. Юр’єв, І.З. Яровенко. Їх ратні подвиги відзначено орденами і медалями. Після звільнення Звенигородщини від німецько-фашистських загарбників у лютому 1944 року знову була сформована пожежна команда. ЇЇ начальником був призначений Микола Максимович Погорілий. На той час в команді було 42 особи. З пожежного озброєння- лише найнеобхідніше: дві однокінні бочки, два насоси на кінних ходах та 6 коней.. Крім того команда мала дві трофейні автомашини. На одній з них було встановлено ручний пожежний насос і цистерну ємністю 900 літрів. У жовтні 1944 року начальником Звенигородської пожежної команди було призначено А.М. Проценка, який працював на цій посаді мало не чверть століття (до листопада 1966 року) і вніс значний вклад в розвиток пожежної охорони міста. Повоєнні роки відбудови були складними, але країна завжди знаходила кошти для зміцнення і розвитку пожежної справи. З кожним роком вдосконалювалася протипожежна техніка, форми і методи боротьби з вогнем. В 1945 році Звенигородська міська пожежна команда одержала на озброєння пожежний автомобіль ПМГ-1 на базі автомобіля ГАЗ-АА, який служив до 1948 року У 1948 році на озброєння Звенигородської пожежної команди надійшла автоцистерна ПМГ-3, яка служила до 1957 року. З отриманням механізованої пожежної техніки стало можливим відмовитись від кінних водіїв.. Змінилась і чисельність особового складу. Для обслуговування нової техніки потрібно було менше працівників і в 1948 році в команді вже несло службу 27 осіб, замість 48. Разом з тим підвищилась і бойова готовність. У 1950 році на озброєнні пожежної команди надійшла нова автоцистерна ПМЗ-9 з пожежним насосом ПН-25А. Особливістю нової пожежної автомашини було те, що для особового склад тут були передбачені закриті кабіни, що, звичайно поліпшувало умови роботи людей, особливо взимку. Адже раніше пожежникам доводилось нерідко їхати в мокрому бойовому одязі на пожежних автомашинах відкритого типу. Згодом в 1957 році пожежна команда отримала нову автоцистерну ПМГ-9 з насосом ПН-20.. Відбулися деякі зміни і в чисельності особового складу. В 1960 в зв’язку з переходом на семиденний робочий день штат команди збільшився з 27 осіб до 29, отримано 1 нову техніку. В 1963 році прийшов на озброєння пожежний автомобіль ПМЗ-53 з насосом ПН-30, а в1969 році- АЦ-30(157)27 з новим технічним оснащенням. З листопада 1966 року начальником професійної пожежної частини був призначений М.О. Поперечний. Він керував пожежною частиною до жовтня 1976 року, потім тимчасово виконуючим обов’язки було призначено його заступника М.О Мартиненка.. В грудні 1977 року на посаду начальника частини було призначено П.М.Семенюка, який працював до 1980 року. З1980 року Звенигородську пожежну частину очолює М.О. Мартиненко. У 1967 році було створено Ватутінську професійну пожежну частину шляхом об’єднання відомчих пожежних команд, які до того часу були підпорядковані шахтоуправлінню, заводу будматеріалів та загону воєнізованої охорони. До 1977 року в районі працювало лише два атестованих інспектора державного пожежного нагляду, очолював інспекцію Качан . В 1978 році створюється відділення держпожнагляду, поповнилися кадри молодими спеціалістами. Іх наставниками стали начальник відділення А.В.Петренюк та старший інспектор О.С.Гордієнко. В 1995 році професійну пожежну частину №7 реформовано (воєнізовано та створено підрозділ Державної пожежної охорони) в СДПЧ-12. З цього періоду Петренюк А.В. обіймаючи посаду начальника СДПЧ-12, являється і головним державним інспектором Звенигородського району. Особливо тяжким випробування для вогнеборців Звенигородщини, як і всієї Черкащини стали 1998-2000 роки, період системних невиплат зарплати, іноді доводилось видавати зарплатню особовому складу продукцією сільськогосподарського виробництва, яка вишукувалась керівництвом підрозділу та надходила до підрозділу як благодійна допомога. З 2001 року підрозділом керує підполковник вн.служби О.М.Латко. Незважаючи на тяжкий фінансовий стан в частинах ведуться будівельні та реконструкційні роботи, зміцнюється матеріально-технічна база підрозділу. В цей час будується навчальна газодимокамера. В 2003 році було майже повністю ліквідовані підрозділи (частини) професійної пожежної охорони, через відсутність коштів в державному бюджеті на їх фінансування. Під загрозою ліквідації була і Ватутінська професійна частина №24, та зважаючи на важливість цього підрозділу, в якому знаходився опорний пункт гарнізону, а також враховуючи відсутність інших боєздатних пожежних підрозділів в місті, було відстояно існування підрозділу, керівництвом тоді ще Управління Державної пожежної охорони МВС України в Черкаській області. Спочатку його фінансування впало на плечі управління та Ватутінської міської ради, проте згодом державне фінансування відновилось. В зв’язку з виходом Департаменту пожежної безпеки з підпорядкування Міністерству внутрішніх справ України та створенням на базі департаменту оновленого міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи відбувається реформування пожежної охорони Звенигородщини. В 2005 році створений Районний відділ Головного управління МНС України в Черкаській області, до його складу входять дві пожежні частини (СДПЧ-12, м.Звенигородка – начальник Благовісний П.П, , та ППЧ-24 м.Ватутіне – начальник Могила В.В.), відділення з питань наглядово-профілактичної діяльності (начальник відділення – головний державний інспектор з пожежного нагляду Звенигородського району Рудань О.В., до складу відділення окрім інженерно-інспекторського складу держпожнагляду включено нову посаду – старшого інспектора з цивільного захисту та техногенної безпеки на яку призначено Черненка С.О.). Також в штат райввідділу введені 2-і нові посади: головний фахівель з цивільного захисту (на яку було призначено Кухарчука С.Ф); провідний фахівець зв’язку, оповіщення та АСУ (призначено Вольського М.П. ). В 2007 році на озброєння СДПЧ-12 надходить сучасний автомобіль першої допомоги на базі шасі автомобіля „ГАЗЕЛЬ” .